Оксана Грицюк, дружина загиблого  у полоні Олександра, розповіла як окупанти катували та знущались з її чоловіка.

 

Жінка розповіла, що з перших днів повномасштабного вторгнення Олександр сказав: “Хто, якщо не я?” і добровольцем пішов захищати Україну на фронті. 

 

Олександр Грицюк воював у 110-й бригаді імені Марка Безручка, проте 10 квітня 2022 року з групою побратимів потрапив у полон під Новобахмутівкою (Покровський район, Донецька область).

 

Про це Оксана дізналась з російських сайтів, а згодом отримала підтвердження від Міжнародного комітету Червоного Хреста.

 

В грудні 2023 року до жінки зателефонував представник уповноваженого ВРУ з прав людини Дмитра Лубінця і сказав, що є можливість передати речі й лист чоловіку. 

 

“Я написала листа, додала кілька фотографій і відправила на Національне інформаційне бюро. Це було якраз перед Новим роком. На той момент мій чоловік був уже неживий, але я про це ще не знала”, – розповіла Оксана.

 

Згодом жінка отримала інформацію від співкамерника її чоловіка про те, що з Олександра знущались в російському полоні. 24 січня цього року Оксані повідомили, що тіло її чоловіка обміняли.

 

“Я не могла в це повірити, сказала, що вони щось переплутали, і кинула слухавку. Пізніше слідча вислала мені фото татуювання, і вже за татуюванням я впізнала його. Це був найстрашніший день у моєму житті”, – сказала жінка.

 

Вона розповіла, що її чоловік був високого зросту – 180 см, та до полону важив 110 кілограмів. Однак під час впізнання тіла патологоанатом сказав, що чоловік не важив й п’ятдесяти кілограмів.

 

“ Те що ввід нього лишилось — лише кістки та шкіра. Голова була вся синя, ніс на бік, вказівні пальці без нігтів. Чи вони висмикнуті, чи відбиті, я не знаю. Сліди катування по всьому тілі”, – сказала Оксана.

Жінка зазначила, що за розповідями його співкамерників з її чоловіка особливо знущались, бо він з західної частини України й не хотів розмовляти російською.

 

“На нього казали “ти бандерівець, вас треба вбивати й різати всіх”. Його дуже жорстоко били. Так, що він непритомнів. Між побиттями змушували годинами стояти непорушно. Іноді з піднятими руками. Їх майже не годували. Одного разу було якесь свято, а у дворі СІЗО бігали собаки, то наглядачі набрали їм собачих недоїдків, накидали туди собачої шерсті й дали це як їжу”.

 

Оксана розповіла, що написала чоловіку п’ять листів, які, як їй розповіли, він отримав. В одному з них, вона повідомила Олександра, що в нього народився онук.

 

“Коли він це прочитав, то був дуже розчулений. Розповів хлопцям, і в цей день вони віддали йому всю свою їжу, вийшла така маленька каструлька”, – сказала вона.

 

Дату смерті чоловіка вказали 16 листопада 2023 року, а у висновку українського патологоанатома вказано “туберкульоз”. Жінка заявила, що оскаржуватиме цей висновок. 

 

“Я знаю, що в березні повернули з полону багато тіл хлопців. І всім їм ніби під копірку пишуть “туберкульоз” або “ішемічна хвороба серця”. Місяць я не могла поховати свого чоловіка, тому що ми були не згодні з цим лікарським свідоцтвом”, – розповіла Оксана.

 

Вона додала, що зараз матеріали кримінальної справи в прокуратурі й там нібито змінили кваліфікацію на статтю 438 пункт 1 ККУ (жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням.

 

 

Джерело: Texty.org