Одній із найстаріших спортивних арен не тільки Галичини, але й усієї України - міському центральному стадіону «Рух» - 115 років.
На початку минулого століття у містах Австро-Угорщини почали активно будувати майданчики для командних ігор. Тодішній Станіславів, який входив до складу імперії Габсбургів не став винятком.
Територія міста тоді обмежувалося сучасним центром. Вільні землі були лише на околицях центру Станіславівіського повіту коронного краю Королівства Галичини та Володимирії.
Так і виникла ідея, у міської влади продати «Касі ощадності частину території парку Йордан, для облаштування там території розваг та ігор. Ділянка землі становила десять моргів, тобто приблизно шість гектарів.
Фактично з того моменту й почалася сумна історія теперішнього МЦС «Рух», який на сьогодні є яскравим символом безгосподарності, злочинної безвідповідальності та мародерства міської влади – https://www.imp.if.ua/novyny/24761-na-sohodni-mtss-rukh-ie-odnym-iz-krasnomovnykh-dokaziv-systemnykh-iavyshch-maroderstva-teperishnoi-miskoi-vlady.html?fbclid=IwAR2aTjQi6EBL7380D5oKazSt-gKsfQkC76gJrNfpsATE8Wd0ZIY1EojODTk#google_vignette .
До початку Першої світової на території «боїска» (boyisko, пол. — майданчик) капітальних споруд не будували. Відомо, що лише навколо футбольного поля були облаштовані лави для глядачів, а на місці сучасної західної трибуни стояла невеличка дерев’яна роздягальня.
Перша капітальна споруда на стадіоні з’явилася вже після завершення Світової війни.
Із парку перемістили дерев’яний павільйон, з якого зробили тимчасову трибуну.
У наступному були розмови про її заміну на сучасну, із цегли та залізобетону, але на заваді став початок Другої світової війни. Дерев'яна трибуна залишалась фактично незмінною аж до 1950-х.
Саме з приходом совітів «боїско» почали називати стадіоном, який отримав назву — «Спартак».
Однойменна команда як у післявоєнний період, так і до сьогодні була найуспішнішою на теренах східної Галичини футбольною дружиною (носила назву до 1981 р.), яка була безжально знищена у 2003 році.
У 1955 році «Спартак» вперше виборов звання чемпіона УРСР та отримав право виступати у чемпіонаті СРСР (клас Б), двічі перемігши у стикових матчах команду СКЧФ із Севастополя, на очах власних своїх вболівальників.
Фактично тоді, з 1956 року почалася реконструкція стадіону, яка закінчилася у 1957-му. Замість дерев’яної збудували трибуну із цегли, яка загалом могла вмістити 4000 глядачів. Інші трибуни були насипними, були на 10 рядів. Загалом стадіон вміщував до 12 000 вболівальників.
Крім того, на території спорудили перший у місті басейн («Дельфін») та облаштували кілька спортмайданчиків. Усе це огородили цегляним парканом. Тоді ж була збудована арка, яку й нині можна побачити на вулиці Чорновола. Вона єдина, яка залишилась на сьогодні з тих часів. Також зберігся фрагмент частини цегляного паркану, на межі сучасній межі міського парку та сучасної території МЦС.
У 1981 році стадіон, як і команда отримали нові назви, відповідно - «Кристал» і «Прикарпаття».
Командою став опікуватись завод «Позитрон», що належав до військово-промислового комплексу СРСР. Такий крок, за задумом тодішнього керівництва міста й області, мав би покращити ситуацією в команді.
На жаль, така реорганізація не принесла бажаних результатів. Футбольна команда з обласного центру східної Галичини, яка безперервно була учасником Першої союзної ліги, граючи в ній із 1973 року. «вилетіла» з неї у тому ж році.
У кінці 1984 році Івано-Франківський обком очолив Іван Ляхов, який свого часу працюючи у Ворошиловграді мав відношення до «Зорі», яка у 1972 році стала чемпіоном СРСР.
Іван Андрійович будучи прихильником футболу, поставив завдання - відновити втрачені футбольні традиції футбольному місту, оскільки вже на той час вона була перетворена у звичайного середняка Другої ліги. На той час, був такий етап в її історії, що вона навіть могла бути розформована та зникнути.
На той час стадіон «Кристал» вже не відповідав елементарним вимогам до стадіонів, які вимагались для команд Вищої та Першої ліг союзного чемпіонату. Треба було будувати новий. Але на перешкоді була постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР, яка на той час забороняла будівництво нових спортивних споруд,
Тоді, після олімпіади в 1980 році, дозволялось проводити лише ремонт та реконструкцію спортивних споруд.
Обласне керівництво пішло на хитрість. Заявивши, що нібито почне реконструювати старий стадіон, а фактично розпочали етап будівництва нової спортивної арени, будівництво, якої триває й до сьогодні.
Відповідний проект, який був розроблений інститутом «Діпромісто» був затверджений у 1985 році. У наступному році, у листопаді 1986-го, взялись його реалізовувати..
Новий стадон планувалось збудувати, здавши його у експлуатацію у 1989 році.
Спочатку, на заваді стало те. що на початку 1989-го вирішили, у першу чергу добудувати школу № 23, на теперішній вул. Мазепи. Тож усі кошти, які буди виділенні на стадіон спрямували туди. Школу побудували, а ось стадіон - залишився найвідомішим довгобудом в історії будівництва спортивних споруд нашої держави.
У роки Незалежності, частково збудований стадіон приймав матчі чемпіонату України серед команд Вищої ліги та розіграшу Кубку України, на трьох трибунах (східній, південній та північній). Південну трибуну, яка є центральною, добудувати так і не вдалось.
Близько десяти років тому була спроба залучити реального інвестора, який мав би добудувати стадіон та на прилеглій території звести спортивне містечко. Вартість проекту становила понад 10 млн євро.
При цьому інвестор брав на себе зобов'язання протягом п'яти років утримувати професіональну команду.
Але з цього нічого путнього не вийшло.
Міська рада, яка вже на той час становила більшість представників ВО «Свободи», не дала можливості реалізувати той амбітний проект. Передавши інвестору лише споруду МЦС «Рух», прилеглі території землі, згідно домовленості, які належали стадіону з часів Австро-Угорщини, передавати не поспішали.
Як наслідок дій такої нікчемної влади, інвестор відмовився від свої зобов'язань, і інвестиційний проект пішов у небуття.
Варто відзначити, що у наступному, більша половина тієї землі навколо МЦС «Рух» буде злочинно вилучена теперішньою владою на чолі із Р, Марцінківим, чим був поставлений хрест на будь-якій перспективі створення реального спортивного центру (стадіон, палац спорту тощо) в обласному центрі східної Галичини.
Не краща сьогодні ситуація із самим МЦС «Рух», який фактично вже мало має відношення до спорту, оскільки перетворений у невідомо що.
На єдиній, напівзруйнованій східній трибуні, днем з вогнем не знайдеш хоч одного приміщення, яке має будь-яке відношення до спорту.
Як це не прикро зазначати, але жодне приміщення тієї трибуни не служить спорту, як це за звичай є на усіх інших аналогічних спортивних спорудах в Україні та світі.
На жаль, реальний стан такий, що сам стадіон, який має апріорі служити спорту, перетворений у якусь там особисту власність Марцінківа, який лише спроможний організувати на ньому то масове збіговисько, із публічним вживанням спиртних напоїв своїми прихильниками, то перетворить його у центр роздачі різної гречки та зіпсованих консервів - «кілька у томаті», які понакупляє за кошти платників податків міста.
Така сучасна реальність, що про сам стадіон більше можна дізнатись у різноманітних кримінальних повідомленнях у ЗМІ, ніж про спортивні заходи на ньому.
Особливо це набрало небачених масштабів в останній час.
Під час кровопролитної війни, коли без будь-якої доцільності було створене КП «Франківськ арена», яке на сьогодні є яскравим свідченням цілковитої бездарност, а також красномовним доказом злочинної діяльності теперішньої міської влади, на чолі із Р. Марцінківим, який продовжує грабувати та руйнувати місто. Сучасний МЦС «Рух» тому чи не найкраще свідчення.
Як це не прикро зазначати, але на тій спортивній арені частіше бувають працівники правоохоронних органів, у різноманітних кримінальних провадженнях, ніж на ньому проводяться якісь спортивні заходи загалом.
Обшук та вилучення документів у приміщені бухгалтерії КП «Франківськ арена» працівниками Державного бюро розслідувань.
Комунальне підприємство «Франківськ арена», яке існує менше двох років, вже обіймає беххаперечне лідерство, як одного із найскандальніших та найкримінальніших в обласному центрі східної Галичини.
Варто відзначити, що за цей час його очолювало два керівники Д. Рудницький та П. Бойчук. Особи із дуже й дуже сумнівною репутацією, до того ж, які дуже схильні до проявів вчинення явищ справжнього мародерства, яке вони не цурались вчиняти. У період та під час кровопролитної війни в України.
Цікавим є той факт, що у роки Незалежності України, керівниками МЦС «Рух» були три особи, які у своєму житті мали безпосереднє відношення до футболу та головної футбольної команди міста.
Перший, Богдан Вовкович грав у складі івано-франківського «Спартака» у 60-х.
Другий, Іван Слюсар тривалий час обіймав посаду віце-президента ФК «Прикарпаття», команди, яка виступала у вищому дивізіоні українського футболу.
Третій, Володимир Ковалюк, грав не тільки у складі івано-франківського «Прикарпаття», але й у складі київського «Динамо», донецького «Шахтаря» та «Дніпра», а у наступному стояв біля витоків створення теперішнього ГО МФК, команди, яка на сьогодні лише на клаптику паперу є професіональним клубом, оскільки овіяна не меншим криміналом, ніж те КП «Франківськ арена», разом із МЦС «Рух».
На жаль, цього не можна сказати про їх наступників, щодо яких правоохоронними органами наразі розслідуються кримінальні провадження за трьома статтями Кримінального кодексу України, які були відкритті у лютому поточного року.
Висловимо слушну думку, що ті три статті КК України, за якими порушено кримінальне провадження, є не останніми, у їх сумнівній та протиправній діяльності, на одному із найстарішому стадіоні Галичини та України.
Усі назви стадіону за його 115-у історію:
«Боїско Каси Ощадності» — до 1939 року.
«Грище за парком» — в період Другої світової війни.
«Спартак» — з 1940 по 1941, а також до 1981 року.
«Кристал» — до 1992 року.
З 1992 року — міський центральний стадіон «Рух». Сучасна назва була ініційована директором стадіону Богданом Вовковичом — на честь Народного Руху України.
Володимир Омом.
