Цього тижня виповнилось   30 років з часу,  коли франківське «Прикарпаття» здобуло найвагомішу свою  звитягу  у  новітній історії українського футболу, виборовши звання чемпіона України  з футболу серед команд Першої ліги та здобувши путівку до Вищої ліги вітчизняного футболу.

Здавалось, пройшло й не так багато часу, але  та звитяга залишається єдиною  у новітній  історії українського футболу, яка не тільки творилась, але була здобута командою  із обласного центру східної Галичини,

 На жаль цього не скажеш про сьогодення, коли у тому ж таки обласному центрів східної Галичини футболом займаються справжні пройдисвіти та пристосуванці,, які перетворили його у реальне посміховисько, які  30-ть років тому навіть не знали, що є така  футбольна команда, займаючись  на той час  різними крадіжками курей  чи мріяли  навчитись  літати на «кукурузнику» Ан-2.  

З цієї  вікопомної нагоди, Незалежні медіа Прикарпаття пропонують згадати ту звитягу  з одним із творців  тієї команди, на той момент граючим тренером ФК «Прикарпаття» сезону 1993/1994 років -   Ігорем Юрченком..

Ігор Миколайович, пройшло вже чверть століття, із моменту перемоги команди «Прикарпаття» у першості України, які навіюються  найбільше пам'ятні моменти.

Навіть не віриться, що пройшло стільки часу. Здаються це було зовсім не давно.

Відзначу,  приємно згадувати,  що   мені вдалось  особисто прикластись до створення тієї самобутньої команди рідного міста, яка змогла  стати на той момент  найсильнішою у першій лізі та повернути місту  участь її  команди у вищій лізі українського футболу, в якому вона виступала в 1992 році.

Як все починалось?

Як відомо, за «Прикарпаття» я зіграв в останнє в 1990 році.  В наступних роках  я грав у Чехії,  за команду  із Брно – «Бобі», що попередньо носила  назву   «Збройовка».

По завершенню сезону 1992/1993р. керівництвом чеського клубу було продовжено зі мною контракт ще на один сезон.  Саме в цей час до мене зателефонував Анатолій Ревуцький, президент ФК «Прикарпаття».  Він запропонував повернутись до Івано-Франківська, у рідну для мене команду.

Основним лейтмотивом запрошення  від  Анатолія Миколайовича  було те, що в Івано-Франківську хочуть створити нову  боєздатну команду, яка би змогла не тільки реально поборотись, але й  здобути одну із путівок до вищої ліги українського футболу в наступному сезоні.  

На початку переговорів мені пропонувалось долучитись до лав команди в якості гравця, але в наступному керівництво клубу, Анатолій Ревуцький та Іван Слюсар, запропонували мені спробувати себе і в якості головного тренера команди, поєднуючи одночасно функції гравця та тренера.

Така пропозиція видалась мені слушною, оскільки це був певний виклик для мене. Після недовгих  роздумів, я прийняв пропозицію керівництва клубу та повернувся до Івано-Франківська.

Також не можу не відзначити, що вдячний керівництву чеського клубу, який фактично не заперечував проти мого повернення на Батьківщину.

З чого почали роботу в Івано-Франківську, після повернення із Чехіі?

Чесно, на той момент в мене було мало інформації про команду. Граючи у Чехії,  про її виступи  інформації  майже не було.  Тоді  були  інші часи, не те що наразі в епоху всесвітньої «павутини».

Але найголовніше, що хочу відзначити, це повна довіра  мені керівництва клубу та надзвичайна їх допомога  у формуванні команди.

В мене, мабуть, назавжди залишиться у пам'яті футбольна команда «Прикарпаття», зразка 1987 році, коли в Івано-Франківську вдалось створити справжній футбольний колектив, який міг вирішити будь-яке завдання.  

Нажаль, не за спортивним принципом, в той час,  Івано-Франківську  не дали стати чемпіоном УРСР, а з ним повернути  місту першу союзну лігу, в якій мені доводилось грати у футболці івано-франківської команди, дебютувавши в ній  - у сімнадцять років.

 Фактично аварійний стан стадіону «Кристал», якому на той час вже було понад тридцять років, який  за той час не разу не реконструювався,  не дозволив  повторити успіх славетної  команди «Спартак» в 1972р році.

Вважаю, що в тому році була найсильніша команда в Івано-Франківську, в якій мені доводилось грати (примітка – за свою футбольну кар'єру ігор Юрченко за головну команду Івано-Франківська провів 11 сезонів).  Однозначно,  в ній тоді вдалось зібрати найкращих вихованців місцевого футболу,  на той час. Це і  досвідченні Ярослав Думанський, Сергій Турянський,  Петро Мельник,,  а також молодь - Микола Юрченко,  Валентин Москвін, Олег Руденський та  багато інші.

 Як відомо,  команда  завжди досягала значних успіхів, коли в її лавах грала більшість талановитих  місцевих вихованців, які здобували та творили історію прикарпатського футболу.

Десь із цією концепцією, формування команди  із  вихованців місцевого футболу, почалось створення фактично нової команди в Івано-Франківську.

 Так  склалось, що на той момент в команді перебували деякі гравці команди зразка 1987р. Це Ярослав Ватаманюк та Ігор Мельничук, В процесі підготовки,  до нового сезону, до  них  приєднались  Сергій Турянський, мій брат – Микола та я.

Також слід відзначити,  що в команді  залишились  Андрій Хомин, Роман Григорчук, Петро Русак, Володимир Головатий, Петро Ковальчук, Роман Русановський, Андрій Романчук, Тагір Фасахов.

В процесі підготовки до сезону  до команди  приєднались  також  Михайло Старостяк, Сергій Пироженко та Ігор Кропивкін.

Збори проводили в селі Павлівка, де на той момент знаходилась клубна база команди.  Проводили  заплановану підготовку до сезону, що включало в себе  дворазові тренування та контрольні матчі.

Вже з часом виявилось, що до  тодішнього складу  команди «Прикарпаття», яке тоді  виступало у першій лізі, нам вдалось залучити футболістів, п'ятеро яких виступали за Національну збірну команду України. Таким показником, мабуть не зможе похвалитись жодний клуб першої української ліги й на сьогодні.

 Як команда розпочала сезон  1993/1994 рр.?

На старті ми здобули дві нічиї. У Києві зіграли у нічию - 1:1, із «Динамо-2», пропустивши м'яча у свої ворота в кінцівці матчі.  Також нічийний результат досягли у Черкасах. При цьому  після першого тайму «горіли - 0:3. По перерві, завдяки влучним ударам  Романа Григорчука (двічі) та Андрія Хомина, вдалось здобути вольову нічию.

З двома очками, в дебюті першості, нас очікували  два домашні  матчі.  Це із сіверськодонецьким  «Хіміком»  та  алчевською «Сталлю», на стадіоні «Електрон».

В першому домашньому матчі ми перемогли «Хімік»  - 4:1, Хет-триком відзначився Сергій Турянський, який в наступному став кращим бомбардиром команди в сезоні.

В наступному матчі, ми  просто «винесли» алчевську «Сталь», яка до приїзду до Івано-Франківська, у своєму активі мали три перемоги у трьох зіграних матчах, беззаперечно будучи на чолі перегонів першості.  Хет-трик Романа Григорчука та дублі Сергія Турянського й Миколи Юрченка, зафіксували на табло «Електрону»,  перемогу - 7:1, на радість численним вболівальникам.

Вважаю, що ці два матчі, фактично стали запорукою початку успішного нашого виступу в сезоні 1993/1994р.  Саме  ці домашні  матчі показали, що ми на правильному шляху, навіть не дивлячись на певні осічки у перших двох стартових  матчах.

Наразі можу сказати, що на результат матчів, зіграних нами на берегах Дніпра, вплинув короткий час підготовки команди до нового сезону, з огляду на невеликий проміжок часу  між  сезонами. 

Продовження далі….

Володимир Омом