Незалежні Медіа Прикарпаття пропонують згадати футбольні миттєвості із життя Мирослава Думанського.
Першою командою Мирослава Думанського був станіславський «Медик», з якою він в 1947 році виборов срібні нагороди чемпіонату Станіславської області з футболу. Команда виключно складалась із місцевих футболістів. В наступному команду було розформовано, а тих хто, нею безпосередньо опікувався, професора Малиновський та доктора Рогуцького, було репресовано та заслано на далекий Схід.
В 1949 р. він починає виступи за місцевий «Спартак», з яким здобуває перші звитяги в історії команди за межами території Галичини. У рік дебюту, він з командою виборює бронзові нагороди першості Української РСР серед колективів фізкультури, а також стає володарем Кубку республіканської ради товариства «Спартак».
В тому ж році, команда дебютує на Всесоюзній футбольній арені. в Ярославлі, беручи участь у чемпіонаті всесоюзного спортивного товариства «Спартак». Команда Станіслава посіла 5-6 місце серед 16 команд учасниць.
У 1950 році Мирослава було рекрутовано до лав Червоної Армії. В 1950-1952 роках виступає за армійські команди Станіслава (ГБО, пізніше ДТСАРМ) та Львова – ОБО.
В 1953-1956 роках виступає за сталінський (донецький) «Шахтар», в складі якого повернув команді місце в еліті радянського футболу. Згодом, у складі «Шахтаря». протягом двох наступних сезонів, зіграв 44 матчі у Вищій лізі, відзначившись 4 забитими м'ячами (7 місце в 1956 р. та 1957 р.)
У 1955 році, увійшов до складу 33-х кращих футболістів СРСР. Мирослав Думанський являється єдиним уродженцем Станіслава (Івано-Франківська), який за свою футбольну кар'єру удостоївся бути у списку 33-х кращих футболістів СРСР, що визначались з 1928 р.
В 1956 році, в складі збірної Української РСР на І-ій Спартакіаді народів СРСР виборює третє місце. Склад збірної команди УРСР формували виключно футболісти двох команд - київського «Динамо» та сталінського «Шахтаря». Крім отриманої бронзової медалі, Мирославу Думанському було присвоєне почесне звання «Майстер спорту СРСР», яке він отримав одним із перших серед тих, хто безпосередньо народився у Станіславі.
У 1957 р. Мирослав повертається до Станіслава. Саме в цей рік місцевий «Спартак» здобуває свого найбільшого успіху. Команда виборює друге місце в класі «Б» союзної першості, поступаючись ленінградському «Авангарду» правом грати у вищому футбольному дивізіоні СРСР наступного року. На жаль, право грати чи не грати станіславцям в еліті радянського футболу було прийнято, далеко не за спортивним принципом - у москві.
В цей ж рік, команда досягає найвищого свого здобутку у розіграші Кубку СРСР. В ¼ фіналу, станіславці поступились дыючому чемпыону СРСР - 2:4, у присутності 30 000 тисяч глядачів на стадіоні «Динамо» в столиці СРСР. На шляху до вісімки кращих команд країни Рад, станіславці здолали «Шахтар» із Мосбасу (2:0), калінінградський «Харчовик» (4:1), «Крила Рад» Куйбишєв (1:0).
«Спартак» стає найголовнішою командою в житті футболіста Мирослава Думанського. В її складі (команди майстрів) він провів шість сезонів, зігравши 189 матчів та відзначившись 17 забитими м'ячами (у чемпіонаті та розіграшу Кубку СРСР).
У 1963 році, в тридцять три роки, залишає «Спартак». Кар'єру футболіста продовжує у «Нафтовику», одночасно поєднуючи гру у полі із тренерською роботою у команді Долини, з якою досягає, мабуть, найвищих здобутків в ії історії, за часів СРСР.
В 1963р. вперше виводить команду Долини до фіналу Кубку області, а у 1964р. здобуває перше звання чемпіона Івано-Франківської області для «Нафтовика». Саме в цей рік, Долина могла мати команду майстрів та виступати у всесоюзних змаганнях з футболу.
На той час, згідно з регламентом, чинному чемпіону області надавалось право проводити перехідні матчі із командами майстрів за місце у класі Б. В сезоні 1964 року, іванофранківці виступили вкрай невдало, посівши 21 місце у класі Б (на той час третій дивізіон радянського футболу, на зразок сучасної Другої ліги).
Невдалий виступ «Спартака» у провальному сезоні передбачав перехідні матчі із «Нафтовиком», за місце представника області в класі Б команд майстрів. Перший матч, що відбувся в Івано-Франківську, на стадіоні «Спартак», завершився сенсаційною перемогою гостей. Через чотири дні «Спартак» взяв реванш, перемігши «нафтовиків» з рахунком - 4:1 (перша гра 0:1).
Зі збереженням статусу команди майстрів, в сезоні 1965 року Івано-Франківська команда отримує нового головного тренера - Мирослава Думанського. Саме він, в наступному, запросить до її лав місцевих вихованців - Ігоря Диріва, Степана Рибака, Валерія Голубцова, Тараса Белея, Богдана Горичка, Петра Хащевського та багатьох інших, які в наступному, у складі «Спартака», двічі стануть чемпіоном Української РСР (1969 та 1972) та здобудуть для футбольного Івано-Франківська участь команди у Першій лізі чемпіонату СРСР.
В наступних роках Мирослав Думанський буде працювати у «Спартаку», на різних посадах – начальника команди (1979), тренера (1973-1975) та головного тренера (1965-1969, 1983), а також керівником дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з футболу «Спартак»/»Прикарпаття» (1975-1996 рр.).
Крім Мирослава Думанського, успішно виступали у складі головної команди Івано-Франківська, його молодший брат Євген (провів 9 сезонів зігравши 298 матчів) та син Ярослав (провів 5 сезонів, зіграв 146 матчів), який ставав чемпіоном та володарем Кубку СРСР у складі київського «Динамо, срібним призером молодіжного чемпіонату світу(1979), переможцем молодіжного чемпіонату Європи (1980), переможцем та бронзовим призером юніорського чемпіонату Європи (1978 та 1978) у складі юніорських та молодіжних збірних СРСР.
Слід також додати, що батько Мирослава – Іван, разом зі своїм братом Степаном, виступали за перший футбольний клуб у Станіславові – «Реверу», який виступав у чемпіонаті Львівської окружної футбольної спілки. Степан був воротарем, а Іван – грав у полі.
Володимир Омом.
