Чотири доби киянин Ігор Грищенко вважався зниклим безвісти після хуртовини на карпатській горі Гимба у Різдво 2019 року.
На третій день він зміг зробити короткий дзвінок та повідомити, що живий. А на четвертий його нарешті знайшли.
"На нашій пам'яті це вперше, коли людину знайшли живою після того, як вона чотири доби блукала у зимових Карпатах", - зізнавалися тоді у Закарпатському ДСНС, і припускали, що це, "напевно рекорд" з виживання.
Що ж тоді сталося з Ігорем та як йому вдалося вижити - про це він сам розповів BBC News Україна.
Ігор Грищенко - професійний лижник, тренер збірної Києва по лижному фрістайлу. Лижі для нього - "це справа життя".
6 січня він з другом Віталіком вирішив піднятися на гору Гимба - одну з найвищих в українських Карпатах (масив Боржава), майже півтора кілометра над рівнем моря.
Це популярне місце у туристів - тут розташований гірськолижний курорт Пилипець, поруч - мальовничий водоспад Шипіт, місце молодіжних фестивалів.
"Коли піднімалися, опустився туман. Але там я не вперше, то напрямок знали. Думали, встигнемо спуститися до темноти", - пригадує Ігор.
Утім, в тумані лижники збилися з дороги й, ще не знаючи це, почали спускатися на інший схил Гимби - туди, де немає сіл.
"Потім вже дізнався, що гора підступна, рельєф виводить на інший бік", - зізнається Ігор.
Поки спускалися, місцевість виглядала хлопцям знайомою, здавалося, скоро виїдуть до цивілізації: "Все одно було схоже на потрібний нам ліс, просто ніби ми трохи далі від'їхали".
А потім почалася хуртовина.
"Ми ледь вибралися з лісу, бо було дуже багато снігу. Два метри пухкого снігу, ти просто тонеш у ньому", - пригадує Ігор.
У цей час вирішили надягти на лижі камуси - спеціальні підкладки на ковзаючу поверхню, які дозволяють йти на лижах угору.
Далі розділилися, що є табу для туристичних груп в умовах поганої видимості.
Тоді хлопці не думали, що це надовго.
"У Віталіка щось трапилося з камусом. Він каже: ти йди, а я дожену. Я сказав, що за десять хвилин його почекаю і щоб він йшов по моїм слідам. Але далі заметіль все затягнула, повне молоко, сильний вітер. І Віталік не знайшов мої сліди та пішов у іншому напрямку", - відзначає Ігор Грищенко.
За його словами, вони були метрів за 50, але не бачили один одного. Мобільної мережі не було.
Віталік йшов всю ніч вздовж лісу. На світанку, коли хуртовина стихла, вибрався на хребет і на другий день його знайшли рятувальники.
Тоді ж на Гимбі у тій самій хуртовині загубилися ще троє туристів. Двох з них згодом також врятували, а третій загинув від переохолодження.
У Ігоря ж доля склалася по-іншому.
Коли він не дочекався товариша, вирішив вибратися вище на гору.
Але рухатися вгору схилом, з якого вітер здув сніг і залишився лід, виявилося дуже важко: "Коли вже повністю стемніло, то вирішив кудись тікати. Спустився в узлісся і там вже ночував".
Спав під ялинкою на лижах з камусами.
Але справжнім сном це можна назвати досить умовно - 15 хвилин лежав, потім 15 хвилин відігрівався: робив різні вправи, махав ногами і руками, присідав.
"Один раз заснув на більше, ніж на годину. Прокинувся змерзлий і вирішив, що так довго більше спати не буду. Та й організм цього не давав, напевно, включився інстинкт самозбереження", - розповідає Ігор про першу ніч у засніженому лісі.
Їжі у нього не було, лише трохи шоколадки. Води також - їв сніг.
Мобільна мережа так і не з'явилася, а згодом на холоді сіли обидва телефони.
Після ночівлі хлопець почав далі спускатися, вийшов на струмок і йшов по ньому - сподівався, що той виведе його до водоспаду Шипіт чи якогось села.
Снігу було дуже багато, і він продовжував рухатися в лижах. Каже, що без них взагалі не вдалося б хоч якось просуватися - "ти одразу тонеш у снігу".
Це мало свою ціну, бо дуже виснажувало - комплект лиж важив понад 10 кг, а самі вони не призначені для походів, лише для спуску.
Тож вийти до цивілізації не вдалося, й Ігор змушений був знову ночувати у зимовому лісі: "Але друга ніч була гіршою, адже вже довго був без їжі, погано себе почував, нудило. Сильна втома. Все це разом накопичилося. І одяг почав замерзати, особливо під ранок, адже мембранна одежа для лижників хоч і дихає, але якщо її не сушити, то вкривається кіркою льоду. І повністю промокли рукавиці".
На третій день блукання в горах Ігорю, як спершу здалося, нарешті посміхнулася удача - він вийшов до сіновалу.
"Тоді я вже дуже втомився, і в сіннику мене "виключило", - розповідає хлопець.
Майже добу він пролежав у сіннику, який давав оманливе відчуття захисту від холоду: "Це було помилкою. Мені здавалося, що я там зігріваюся і я не робив постійну зарядку".
Згодом та ночівля ще дасться йому взнаки.
На сіновалі Ігорю все ж вдалося трохи відігріти телефон і додзвонитися до одного з друзів. Він нерозбірливо намагався пояснити, що перебуває біля невідомої річки.
Утім, саме цей дзвінок дав новий поштовх для пошуків рятувальників - так вони дізналися, що він принаймні живий.
"Коли відлежався і з'явилося трохи сил, пішов далі. Буквально за кілометр знайшов будинок лісника", - згадує Ігор четвертий день у горах.
Біля хатини над ним пролетів вертоліт (пізніше хлопець дізнається, що то був гелікоптер ДСНС, який його шукав): "Пролетів 50 метрів над головою, але мене не помітили".
Сам будинок був обладнаний під житло - була пічка, запас їжі, варення, чай і цукор.
"У першу чергу знайшов банку какао, тоді хоч почав трохи мислити. Це після чотирьох днів без їжі", - пригадує хлопець.
Біля пічки зміг відігріти телефон і той нарешті нормально увімкнувся: "Почали приходити СМС: Ігор, тримайся. І я набрав 101".
Пояснив рятувальникам, що перебуває у якійсь хатинці біля річки.
Рятувальники припустили, що він може бути неподалік одного з притоків річки Боржава, що спускається до села Березники.
До пошуків залучили всіх, хто знав ту місцевість, зокрема й лісників.
Зрештою, саме два лісники - брати Гаджеги - ввечері того дня і знайшли хлопця.
"Перше, що сказали мені: "З днем народження!" Налили міцного глінтвейну і дали бутерброд: "Це дружина приготувала", - згадує він перші хвилини після того, як його відшукали.
З лісниками Ігор сам ще зміг пройти три кілометри до машини - вона до будинку проїхати не могла.
Врятованого спочатку доправили до лікарні у Сваляві, де надали першу допомогу, а потім перевезли в обласну лікарню в Ужгород.
"Я втратив десь 10-15 кг ваги за ці дні", - говорить про наслідки Ігор.
Але найгіршим було сильне, четвертого ступеня, обмороження пальців ніг.
"З пальців ніг у мене повноцінними залишилися два - з усіма фалангами. На всіх інших відрізали чи одну, чи дві фаланги", - каже хлопець.
Він припускає, що обморозив їх у сіннику, коли думав, що відігрівається і не робив зарядку: "Якби залишився ще ночувати там, то наступну ніч, напевно, я б вже не пережив".
Його дружина Лєра, яка весь час пошуків була у Карпатах і спілкувалася з рятувальниками, каже: "Це мінімальні наслідки для здоров'я. При такому обмороженні і такому довгому поході все могло бути значно гірше, як з точки зору ампутацій, так і по внутрішніх органах. Таке виснаження організму просто так не минає".
Одразу після порятунку Ігор та Лєра відчули на собі тягар "медійної слави".
Лєра каже, що їй писало багато "доброзичливців", які звинувачували Ігоря, що через нього рятувальники змушені були ризикувати життям.
"Але рятувальники повністю усвідомлюють, якою роботою вони займаються. Вони знають всі ризики набагато краще, ніж ті, хто критикують та розповідають про лавинну небезпеку", - відповідає вона.
Закидають і те, що, мовляв, де можна було загубитися у Карпатах, якщо від вершини Гимби до села Березники відстань лише близько 15 км.
"Пересуватися там було нереально. Досвідчений рятувальник Євген Чизмар, який всі ці дні шукав Ігоря, розповідав, що замети були вищі за нього. Лавинний щуп йшов під сніг разом з рукою - це більше 2 метрів", - каже Лєра.
Єдиний спосіб швидко оглянути територію - вертоліт. У ДСНС сподівалися, що зможуть помітити внизу Ігоря завдяки яскравому костюму.
"Грошей ніяких не взяли. У нашій країні для нас все це виявилося безкоштовно. Ні на які хабарі не натякали", - зізнається Лєра.
І дякує всім причетним: "Навіть на третій день у рятувальників не було бажання здатися, попри втому. Шукали і вночі, хоча, як нам розповіли, не скрізь у Європі рятувальники працюють по ночам. Для них це важливо - знайти людину, врятувати життя".
Сам Ігор каже, що хотів би "чим зможе" допомогти і будинку лісника, і горі Гимбі: "Хочеться допомогти інфраструктурі на Боржаві. Наприклад, забетонувати стовпи і протягнути між ними трос, як на Драгобраті, щоб люди точно бачили орієнтири, куди їм йти. Це не даватиме туристам переїжджати випадково на інший бік гори".
Ігор Грищенко каже, що навіть після пережитого не відмовиться від лиж та активного способу життя: "По роботі вже стояв у лижах. Хоча і обережно, адже ще не все загоїлось".
Пояснює, що вижити у холодних горах йому багато в чому допомогла підготовка - батьки майстри спорту по альпінізму й з дитинства слухав історії про походи в гори.
Утім, і помилки визнає: "Тепер вже точно знаю, що у туман краще нікуди не ходити, а треба спускатися вниз. Якщо збираєтесь йти в гори, то обов'язково підготуйтесь: візьміть мінімальний набір для виживання, біпер (Пристрій для пошуку людей у лавинах. - Ред.), горішки чи снеки - щось калорійне, щоб "зарядити" голову".
На обидва свої телефони популярного бренду хлопець нарікає: "Це телефони не для гір взагалі... В одному було 40% заряду, коли він вимкнувся на холоді".
Радить брати такі, які гарно тримають заряд, ще краще - з GPS.
"Ще треба мати запас здоров'я та сміливості, щоб у крайньому випадку не здаватися. Я не панікував, тому що хотілося жити і вийти з ситуації з мінімальними втратами", - каже Ігор.
