25 вересня увечері пішов у засвіти лауреат літературної премії ім. Василя Стефаника, найстаріший письменник Прикарпаття, Богдан Радиш-Маринюк (8 листопада 1934-25 вересня 2023). Про це повідомив голова Івано-Франківської спілки письменників Євген Баран.
«Його поетичний дебют був пізнім, у 1979. У 1990-початку 2000-х видав добрий десяток поетичних книжок, книжку прози. Декілька років тому Галина Філіпова встигла відзняти 3-х серійний документальний фільм-розмову з Богданом Радишем. Для Косівщини - знакова постать останнього півстоліття. Так само активно включився Богдан Радиш у процеси державотворення на початках української незалежности. Чоловік прямий у висловлюванні, іронічний, різкий і справедливий (скільки житиму, пам'ятатиму урок, який він подав мені у січні 1995 на відзначенні роковин смерти Михайла Павлика). Його авторитетного голосу бракуватиме Гуцульщині, мистецькому Прикарпаттю», - зазначив Є.Баран.
Богдан Ілліч Радиш (нар. 8 листопада 1934, с. Рожнів, Косівський повіт, Станиславівське воєводство, Польща, нині — Косівського району, Івано-Франківської області, Україна) — український поет і письменник, член Спілки письменників України. Депутат Івано-Франківської обласної ради першого скликання (1991).
Народився Богдан Радиш 8 листопада 1934 року у селі Рожнів на Івано-Франківщині в селянській сім'ї. З дитинства захоплювався народною піснею і гуцульським мистецтвом.
У 1950 році вступив до Косівського училища декоративно-прикладного мистецтва. 1954 року призваний до лав радянської армії. Військову службу проходив у Росії, а потім — у Польщі на посаді автомеханіка спецавтотранспорту повітряних сил. У 1957 році демобілізувався й повернувся в рідне училище, яке закінчив у 1958 році.
До 1960 року працював у Алушті, потім повернувся в Карпати, викладав у Косівському училищі. Багато з його вихованців стали провідними майстрами Косівських, Івано-Франківських, Чернівецьких, Львівських, Київських виробничо-художніх майстерень, закінчили художні інститути і академії, входять до складу Спілки художників України.
1983 року прийнятий до складу Спілки письменників України.
Очолює колектив Косівської Центральної бібліотеки та районну організацію Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Є лауреатом літературних премій імені Михайла Павлика, Марійки Підгірянки та Василя Стефаника.
В літературу прийшов, маючи за плечима солідний життєвий досвід — перша поетична збірка з'явилася у 1979 році — «День творення» з передмовою поета Абрама Кацнельсона, хоча поезії почав писати у 1969 році. Поезії друкували в обласних та республіканських виданнях «Літературна Україна», «Україна», «Жовтень», «Дніпро», «Перець», «Вітрила», в щоквартальнику «Поезія», у колективних збірниках: «Зорі назустріч», «Суцвіття», «Перевал».
1982 року вийшла друком друга збірка — «Калинова галузка», де Богдан Радиш змалював яскраві поетичні акварелі природи рідного краю.
Хрестоматійним став вірш Радиша «Молитва до хліба» з його другої збірки «Калинова галузка».
У 1984 році з'явилася збірка поезій «Малюнки на променях», про вірність рідній землі, матері, коханій. Теми синівської любові, оспівування матері, її безмежна відданість дітям стали основними в збірках «Полум'я пам'яті» (1985) та «Щедре світло землі» (1990).
Пізніше з'явився невеличкий цикл поезій «Чорна зоря» — написаний під враженнями розкопок поховань жертв НКВС в селищі Яблунів на Косівщині.
В роки незалежності України побачили світ зібрання ліричних поезій, рубаї, лапідаріїв, притч, приказок, прислів'їв, афоризмів. Вийшли поетичні збірки «Сподівання і сум» (1994), «Сльоза на камені» (1995), «Чумацький віз» (1996), «Між ударами серця» (1997), «Притчі» (1999), «Хитрий котик Василько» (2000).
На його тексти композитори пишуть пісні. Серед них Лев Димінський, Володимир Спольницький, Євген Боднаренко, Володимир Домшинський, Тетяна Стасюк, Остап Гавриш, Мирослав Дзюба, Зоя Слободян та інші.
У 1991 році обирався депутатом Івано-Франківської обласної ради першого скликання від виборчого округу № 8 Косівський район.
