В Україні триває повномасштабна та кровопролитна війна, яку розв’язали кацапи однієї недокраїни проти українського народу. Щодня гинуть захисники та мирні мешканці України.

Як це не прикро констатувати, але на теренах Івано-Франківщини, на превеликий жаль, є певні особи, із сумнівної репутації, для яких мабуть війни не існує, оскільки вони продовжують проявляти свою справжню суть, бариг й справжніх пройдисвітів у футболі.

Не важко догадатись про кого буде йти мова.

Саме так. Мова піде про певних осіб із так званої громадської спілки «Івано-франківська обласна асоціація футболу», які роками не тільки нищили й руйнували футбол як в Івано-Франківську, так і в області, але й перетворили його у засіб свого незаконного збагачення й вирішення своїх особистих інтересів, які не мають жодного відношення до розвитку та популяризації футболу.

Як виявляється, один із так званих заступників голови ГС «ІФОАФ» Василь Сікора, який не так давно, невідомо за які здобутки та звитяги у футболі, мав неймовірне бажання, у неправомірний спосіб отримати почесне звання «Заслужений працівник фізичної культури та спорту України» - https://imp.if.ua/novyny/18487-nadii-zhasly.html?fbclid=IwAR2aqd3kWjfAS_CvvL3i9DGLRSd4OBymxiZEnj6HwSCqCiYnDhLo6gNtAzo , під час війни, вирішив організувати собі футбольний турнір, в якому традиційно на меті не популяризація футболу та його розвиток, а заробляння коштів, чим він фактично й займається роками. Колись це коїв в мирний час, наразі під час війни.

Так В. Сікора, взявши однотипний зразок футбольного регламенту, написав собі новий – «Регламент про проведення 27-традиційного турніру з футболу «Кубок Підгір’я», який й сам, одноособово, у наступному й затвердив - http://ifff.if.ua/files/zmagannya/kubok-pidhiria/2023/reglament-kubok-pidgirya-2023.pdf .

Цікаво, а де ж були голова асоціації А. Бондаренко та два його перші заступника - Т. Клим та І. Стефанишин. Останній наразі обіймає посаду керівника місцевої прокуратури Івано-Франківська.

Подейкують, що Ігор Ярославович нібито склав із себе повноваження першого заступника в організації із сумнівною репутацією, на фоні низки корупційних скандалів в Українській асоціації футболу, Не знаємо реально, як там, але на офіційному сайті ГС ІФОАФ» він ще значиться, як «одним із лідерів» тієї організації - http://ifff.if.ua/federation/leaders .

Постає цікаве питання, Чим займається так зване керівництво тієї громадської спілки, які отримують немалу заробітну плату в тій ж самій організації ?
Для прикладу пенсіонер й приватний підприємець Клим, який є не тільки першим заступником голови ГС «ІФОАФ», із немалою щомісячною заробітною платою (!), але й керівником ще однієї футбольної громадської спілки «Федерація футболу Івано-Франківської області» (ЄДРПОУ 41178269), яка знаходиться за адресою по вул. Чорпновола, 80, а також керівником ТОВ «Ілевен лтд» (ЄДРПОУ 20549656), яке знаходиться поруч, в будівлі, по вул. Чорновола, 82, в так званому готелі «Фонтуші», який сміливо можна порівняти із справжнім притоном, де роками ошукують людей.

При цьому ще варто згадати, що він також є цілим головою комітету масового футболу в УАФ, де також отримує заробітну плату та інші преференції, в організації, керівництво якої у повній мірі себе дискредитувало перед громадянським суспільством, исленними корупційними скандалами та низкою кримінальних проваджень щодо них, в яких також фігурує Андрій Бондаренко, теперішній керівник ГС «ІФОАФ», а у минулому безпосередній керівник так званого «заводу Павелка», який виявився справжньою аферою щодо виготовлення футбольних полів із штучним покриттям, на якому вони ніколи й не вироблялись.

Саме тому, станом на сьогодні, так і не було почуто жодної офіційної та публічної інформації стосовно позиції керівництва ГС «ІФОАФ» щодо низки корупційних скандалів, які пов'язані із найвищим керівництвом УАФ.

Чого така тиша? Мабуть є що приховувати, з огляду на те, що саме ГС «ІФОАФ» була однією із футбольних структур, яка безпосередню була задіяна у різних корупційних схемах, пов'язаних із розкраданням значних коштів як футбольних структур - ФІФА, УЄФА, УАФ, а також різних бюджетів – державного, обласного та міського.

Але про це в інший раз. Наразі про сумне сьогодення.

Не багато думаючи, вищезгаданий барига, що мріяв отримати почесне звання - В. Сікора, одноособово встановив рекордний внесок за участь у футбольному турнірі на теренах східної Галичини, який вирішив й сам організувати.

Так лише заявочний внесок для усіх без винятку команд, він встановив у розмірі - 6 000, 00 гривень.

При цьому, баризі у футболі Сікорі мабуть стало мало майбутніх грошових доходів, і він ще поклав додатковий фінансовий тягар – оплату арбітражу у розмірі 1000,00 грн. (арбітр – 500,00 грн., асистент арбітра №1 – 250,00 грн., асистент арбітра №2 – 250,00 грн.), а також інші витрати на арбітрів - на проїзд, харчування, проживання тощо, які мають здійснюватись виключно за рахунок футбольних команд.

Феноменально, нічого не скажеш. Приміром юнаки із команди СДЮСШОР "Прикарпаття" U-17, яка фінансується 100 % із обласного бюджету, мають ще нести додаткові витрати, щоб якась там Анастасія Романюк, Ігор Дебенко чи Богдан Морозюк не були голодні під час матчу та не впали у непритомність від голоду.

Чи приміром, яке може бути відшкодування проїзду для тих арбітрів ?

Для прикладу. Тому ж таки І Дебенку добиратись із свого помешкання в Пасічній до поля із штучним покриттям біля Німецького озера, займає 10-15 хв. А це легкою ходою, своїми ногами, а не на авто, яке він особисто придбав, а у наступному оформив на свою дружини Вікторію, якій потрібно було більше трьох років нічого не їсти, не пити, навіть не міняти свою спідню білизну в цей час, щоб придбати собі авто, на якому її чоловік приїде обслуговувати матч турніру у Пасічній, з іншого кінця того мікрорайону Івано-Франківська.

Це саме стосується Анастасії Романюк. Десь не більше 30-ти хвилини пішки (корисно для здоров'я), і вона на полі із штучним покриттям, біля Центральної трибуни МЦС «Рух», продовжує вчитись здійснювати арбітраж, бо має з ним суттєві проблеми, навіть не дивлячись на те, що свої груди завжди обвішує різними емблемами футбольних організацій.

Ось так живе обласний центр східної Галичини, коли одні його мешканці захищають Україну, віддаючи своє життя, а інші продовжують займатись барижництвом, організовуючи нікому не потрібні там футбольні турніри під час кровопролитної війни в країні….

Володимир Омом